«

»

Лип 27 2020

Print this Запис

Пізнаємо Україну – Херсонщина

Під час карантину пересування груп туристів у традиційному вигляді обмежено. Та наше бажання пізнати Батьківщину невпинне. Тож розробляємо маршрути нашою Україною та мріємо про майбутні подорожі.

Першою у нашому проекті – Херсонщина! Єдина з областей України, що має вихід до двох морів – Чорного і Азовського! А ще – 200 км морського узбережжя,  75 родовищ цілющих мінеральних і термальних вод, 80 об’єктів  природно-заповідного фонду!

Пропонуємо  цікавий маршрут подорожі багатим херсонським краєм.

Від’їхавши від Херсону, першу зупинку робимо  в  Олешківських пісках – найбільшій пустелі у Європі, яка займає площу близько 1600 квадратних кілометрів. Їхати приблизно 33 км від Херсону на південний схід трасою Херсон-Джанкой через Олешки до Раденська. Перед Раденськом слід звернути ліворуч і доїхати до залізничного переїзду ще приблизно 2 км. Праворуч і починається ліс Олешківських пісків.

Особливістю ландшафтів Олешківські піски завдячують своєму походженню. Існує цікаве припущення, що створення пустелі стало результатом того, що долиною стародавнього Дніпра за льодовикової епохи рухався велетенський масив континентального льоду. Він періодично приходив з півночі по руслу Дніпра і приносив із собою сотні кілометрів ґрунтової маси, що залишалася після танення льодовика. Цей ґрунт формував природні дамби, що відмежовували прильодовикові озера від нижньої ділянки русла ріки.  Коли ж льодовик танув, рівень води в цих озерах поступово підіймався і в якусь мить дамба не витримувала напруги і проривалася. Величезний потік води рухався Дніпром до Чорного моря і змивав все на своєму шляху. В районі сучаснії Нової Каховки, швидкість потоку зменшувалася і трильйони тон піску, змитого з берегів Дніпра, осідали на дно, що утворило масивні піщані арени.

Незважаючи на те, що у певному сенсі піски завжди існували в долинах Дніпра, все ж їх поширенню сильно сприяла людська діяльність. У 18-19 століттях тут велося активне тваринництво, а саме – вівчарство.

Худоба почала знищувати рослинний покрив, таким чином збільшуючи простір для пісків. До того ж, розширення піщаного масиву було підсилене вітровою ерозією.

З кінця 18 століття почалися роботи з метою стримання поширення пісків, було створене Олешківське лісництво для підтримання лісорозведення. Однак у другій половині 19 століття, після наділення селян землею, ліси сильно постраждали від нераціонального природокористування, що призвело до збільшення площі пісків. Аби зупинити цей процес, почалося активне насадження соснових лісових масивів, садів та виноградників. Тому, правильно визначати цю територію як напівпустелю.

Як і всі пустелі, Олешківські піски складаються з чисельних бахранів заввишки близько 5 м (окремі сягають висоти 20 м), що пересуваються завдяки дії вітру. Влітку температура піску сягає 75°C, крім того тут рідко йдуть дощі, а іноді трапляються навіть піщані бурі. Глибоко під пісками знаходиться прісноводний пласт, але його використання жорстко обмежується, адже він необхідний для стримування росту пустелі.

У середині 20 століття на території проводилися військові навчання, що включали стратегічні бомбардування. Цей факт вплинув на створення величезних барханів заввишки до 20 метрів, що збереглися і до сьогодні. 

З 2010 року Олешківські піски стали національним природним парком, що сприяє збереженню природних та екологічних характеристик території.

На території Олешківських пісків можна успішно розвивати майже всі напрямки активного туризму: пішохідні, велосипедні, кінні та авто-мото походи і трофі по пісках. Цьому сприяє і відмінне місце розташування поруч із залізницею.

Любителям побродити в пісках вже не треба їхати ні в африканську Сахару, ні в азіатську Гобі, ні в американську Сонору – все поруч і своє. І нехай площа нашої пустелі значно менше, ніж у них, але все ж в Європі крупнішої не знайшлося. А ще є легенда, що  Іван Сірко проходив обряд посвячення в отамани саме в Олешківській пустелі, залишаючись тут цілий місяць без їжі і пиття.

Щоб потрапити на територію  заповідника, вам треба буде заплатити за вхід, а саме: квиток для дорослого коштуватиме 50.00 грн., для дитини – 25.00 грн. Влітку рекомендований час для екскурсій – ранок до 10.00 та вечірній час після 17.00.

Далі вирушаємо ще до однієї перлини Херсонщини – Рожевого озера. Розташоване казкове озеро у селі Григорівка Чаплинського району, у одній з бухт заток Сиваш (110 км від останньої зупинки та 100 км від Херсону). Місцеві жителі кажуть, що наприкінці 60-х років минулого століття недалеко від села зазнав аварії радянський бомбардувальник з боєкомплектом. Від потужного вибуху утворилася воронка діаметром більше 40 м. за кілька років западина поступово заповнилася солоною водою озера Сиваш ,яка під впливом сонця і вітрів випаровувалася, поки її залишок на перетворився на ропу. Ропа насичена мінералами, солями хлористого магнію і калію, йодистого натрію, бромистого магнію та кислотами. Саме ця рожева вода, взаємодіючи з грязями Сиваша, значно посилює їх якості. 

Проїхавши ще з 17 км на околиці села Іванівка, ви потрапите до великого озера. Місцеві подейкують, що Рожеве озеро – це залишки доісторичного Лемурійського моря. Навіть тепер, коли вода в озері відступає – ви опиняєтесь на пляжі з рожевої солі – завдяки мікроорганізмам, які називають озерним планктоном, і які дають цей колір. Лемурійське озеро має лікувальні властивості.

Цю зупинку ми зробили другою, адже саме тут можна зупинитися з ночівлею, розбивши наметовий табір. Та варто мати з собою немалий запас прісної води, адже поплававши в озері, обов’язково слід змити з себе сіль. Тож, якщо ви не відпочивали на Мертвому морі, що на Близькому Сході, то у вас є нагода так само полежати на воді з книгою чи газетою і на українському Мертвому морі – Лемурійському озері. Адже вода в цьому озері настільки насичена солями, що тут ви теж не потонете. Не зволікайте!

Прокинувшись зранку, варто проїхати 40 км і відвідати Біосферний заповідник «Асканія Нова», що знаходиться поблизу однойменного населеного пункту і є переможцем другого етапу загальнонаціональної акції «Сім природних чудес України», яка була організована Державною службою з питань туризму і курортів та Комітетом Верховної ради з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту і туризму.

Цілинний степ «Асканія-Нова» – єдина в Європі ділянка типчаково-ковилового степу, якого ніколи не торкався плуг, – має велику наукову, культурно-пізнавальну та практичну цінність…Серед заповідних об’єктів України біосферний заповідник «Асканія-Нова» посідає особливе місце, адже історія заповідання його території нараховує близько 110 років. Так, багатий землевласник Фрідріх Фальц-Фейн у 1898 році у своєму родовому маєтку за власною ініціативою першим у світі вилучив з господарського використання ділянку своїх угідь, яка стала праядром теперішнього найбільшого в Європі (11054 га) заповідного типчаково-ковилового степу. Сучасний заповідний степ складається з трьох масивів: Північний, Південний, Великий Чапельський під, а також з перелогів, де вивчаються процеси відновлення природної рослинності. Суха мова статистики відмічає зростання тут 478 видів вищих рослин. Але вона не може передати різноманіття всіх проявів, букету запахів, притаманних лише дикому степу. Наукове означення його досить просте і коротке: посушливий, кострицево-ковиловий. Степ постійно змінює своє забарвлення. Загляньте сюди наприкінці квітня і побачите, як на сірому фоні минулорічної трави яскравими різнобарвними вогниками горять квіти тюльпанів, ніжною блакиттю манять півники. Розстелить ковила українська свої перисті остюки – і степ вже хвилюється, наче море. Зацвіте льон австрійський – і земля ніби вкриється легким серпанком. Пройде ще трохи часу – і степ вже нагадує килим.

У заповіднику варто відвідати зоопарк, де зібрані птахи та тварини майже з усіх країн світу, а також мальовничий ботанічний сад з величезною кількістю штучних ставків, де представлені дерева та кущі усіх кліматичних зон Землі.

Потрапити сюди можна з 15 квітня по 10 листопада, оплативши вхідні квитки, вартість яких: дорослий – 65.00 грн, дитячий – 45.00 грн.

Відвідавши зелений оазис «Асканія Нова», прямуємо до наступної точки нашої подорожі – острова Джарилгач. Тож наша дорога до Скадовська (120 км від попередньої зупинки).

Джарилгач найбільший незаселений острів України. Він має видовжену форму, що нагадує природний хвилеріз. У цьому куточку тиші і майже незайманої природи на Таврії створені умови для відпочинку у наметах. Джарилгач найбільший острів у Чорному морі. Розташований у Каркінітській затоці і є Національним парком. У 1950-х роках через випас худоби тут мало не утворилася пустеля. Зараз будівництво заборонено повністю. Острів став домівкою для диких тварин й перелітних птахів

Він багатий на лиманні озера з лікувальними грязями, яких близько 200.

Назва «Джарилгач» вперше відома з карти Таврійської області О. М. Вілбрехта у складі атласа Російської імперії (1792 рік). Назва острова має декілька трактувань, найбільш поширене з яких — «обпалені дерева», «обпалені ліси» або «горілий ліс». Острів змальовували в своїх творах античні історики Пліній Старший, Птоломей, Геродот. У давнину, разом з косою Тендра складали одну косу, яку греки називали Ахіллів біг.

Усяка місцевість, а гарна тим більше, має свої секрети і легенди, своїх улюблених героїв і міфи про них, що тепер називаються «надуманою» правдою. Дивний і прекрасний острів Джарилгач, що в Херсонській області. Прекрасний природою і чистим морем, тваринами, рослинами, пейзажами, пляжами. Дивний – історією і значенням.А є ще одна гарна легенда. Як і будь-який поважний географічний об’єкт, Джарилгач з’явився не просто так. Є острови, створені велетнями; деякі, за переказами місцевого населення, є спиною величезної риби; деякі намиті могутніми ріками, що нанесли річковий пісок на нове місце. З Джарилгачем – усе просто і зі смаком: він був створений богинею (одна з версій для туристів).

Прекрасна Іфігенія, не бажаючи бути дружиною легендарного героя Ахілла, побігла до моря, щоб назавжди поринути у хвилі. Але богиня Артеміда, бажаючи врятувати свою вірну жрицю, почала сипати перед нею пісок. І чим довше та бігла, тим протяжнішою ставала піщана доріжка. Так з’явився Джарилгач і ще добра сотня кілометрів піщаних пляжів, що доходили аж до краю Тендрівської коси. Острів відокремлюється від суші вузькою морською протокою, яка і допомагає створити та зберегти неповторну атмосферу.

На острів можна потрапити катером із Скадовська (швидким катером – 20 хв, повільним – 1,5 год.). Тут можна розбити наметовий табір (є прісна вода) та переночувати. А ще тут є своя Ейфелева вежа. Насправді це старий маяк, та спроектував його учень Ейфеля.

Ще один спосіб дістатися на Джарилгач – з села Лазурне (30 км від Скадовська). Їх відділяє невелика протока, яку досвідчені плавці можуть переплисти, а всі інші в посушливе літо – перейти. Цікавий варіант – на конях. Але дійти на інший кінець (до маяків і джерела) самостійно – досить непросто, протяжність Джарилгача – 42 км.

За 55 км від Скадовська – багате на історію місто Гола Пристань.

Гола Пристань заснована запорізькими козаками в 1709 році. Квітуче, співуче, чарівливе українське місто в 2008 році відзначило 299 річницю з дня заснування. Місто має славну історію, яка своїм корінням йде в далеке минуле. Свідоцтвом цього є курганні поховання пори бронзи і міді (3-2 тисячоліття до н.е.), а також залишки поселення часів скифо-сарматів. Відомо, що в першій чверті XVIII сторіччя, в урочищі поблизу майбутнього поселення, будували свої човни козаки Олешковськой Січі. Звідси вони відправлялися на рибний лов до Дніпровського лиману, возили сіль з Прогнойськіх соляних промислів.

Місце на порожньому піщаному березі річки Конка, з якого козаки переправлялися через Дніпро, називалося Голим Перевозом. У 1709 році тут виникло невелике село – Гола Пристань, де першими поселенцями були волелюбні селяни з своїми традиціями, які займалися ловом риби і полюванням. Новоутворене село увійшло в Збурьевськую волость Дніпровського повіту Новоросійської губернії, а з 1802 року – в Таврійську губернію.

Крім набережної дивитися в місті особливо немає чого. Можна відвідати музей природи Чорноморського заповідника. А приїхати сюди треба, що подихати свіжим повітрям, покататися чарівною дельтою Дніпра. А ще звідси легко дістатися до Зелених Хуторів Таврії (14 км у бік Херсону).

Зелені Хутори Таврії – єдиний в східній Європі комплекс, розташований на незайманій природі Таврійської лісостепової зони – це Україна в своїй історичній і культурній мініатюрі. Територія хуторів займає більше ста гектар.

Тут можна дізнатися все про народні українські ремесла, пройти майстер-клас або купити товари ручної роботи, покататися на конях, злетіти на тарзанці або зайнятися скелелазінням, відвідати мотузковий парк або з’їсти смачний український обід. На Зелених Хуторах Таврії справжнє роздолля і для дітей і для дорослих. Вартість відвідування комплексу без екскурсовода з дорослого – 70.00 грн., з дитини – 50.00 грн. (з екскурсоводом – 100.00 грн. і 80.00 грн. відповідно).

За 15 км ви в Херсоні. Цей маршрут завершено. Та Херсонщина має ще вдосталь унікальних куточків: Станіславські гори, Арабатська стрілка, Чорноморський біосферний заповідник, цілющі гейзери. Всі ці та багато інших туристичних принад чекають на вас. Відкрийте для себе Херсонщину! Мандруйте!

Любіть Україну, як любимо її ми!

   

Permanent link to this article: https://www.kids-center.com.ua/piznaemo-ukrainu-hersonschyna/

Коментарі до статті

  • ВКонтакті
  • Facebook
  • Звичайні коментарі до публікації

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ви можете використовувати ці теги HTML: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

*
To prove you're a person (not a spam script), type the security word shown in the picture.
Anti-spam image